ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

ДОРЕЗ®

(DOREZ®)

 

Склад:

діюча речовина: бісопролол (bisoprolol);

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить бісопрололу фумарату 2,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, натрію лаурилсульфат, кросповідон,  кремнію діоксид колоїдний безводний, гліцерoл дибегенат;

оболонка: опадрай білий Y-1-7000 (гіпромелоза, макрогол 400, титану діоксид (Е 171)).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 2,5 мг: круглі двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою таблетки білого кольору, с риской з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група. Селективні блокатори бета-адренорецепторів.

Код АТX С07А В07.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Бісопролол – сильнодіючий селективний бета1-адреноблокатор, без власної симпатоміметичної активності, не має мембраностабілізуючої дії.

Механізм його гіпотензивної дії неясний, проте відомо, що бісопролол помітно знижує рівень реніну у плазмі крові.

У пацієнтів зі стенокардією блокада бета1-рецепторів призводить до зниження  серцевої діяльності і, отже, до зниження потреби міокарда у кисні. Ефективний при лікуванні стабільної хронічної помірної і тяжкої серцевої недостатності зі зниженою систолічною функцією шлуночків.

Фармакокінетика.

Бісопролол майже повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту. Унаслідок незначної метаболізації при «першому проходженні» через печінку можна зробити висновок, що бісопролол має високу біодоступність. Вживання  їжі не впливає на абсорбцію бісопрололу.

Активних метаболітов  не існує.

Препарат виводиться рівною мірою через печінку і нирки. Період напіввиведення з плазми крові (10-12 годин) забезпечує ефективність  протягом  24 годин після прийому 1 раз на добу.

 

Клінічні характеристики.

Показання.

Хронічна серцева недостатність із систолічною дисфункцією лівого шлуночка у комбінації з інгібіторами АПФ, діуретиками, у разі необхідності – серцевими глікозидами.

 

Протипоказання.

-        Гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує внутрішньовенної іонотропної терапії;

-     кардіогенний шок;

-     атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (за винятком такої у пацієнтів зі штучним водієм ритму);

-     синдром слабкості синусового вузла;

-     синоатріальна блокада;

-     симптоматична брадикардія;

-     симптоматична артеріальна гіпотензія;

-     тяжка форма бронхіальної астми;

-     пізні стадії порушення периферичного кровообігу або хвороба Рейно;

-     феохромоцитома, що не лікувалася;

-     метаболічний ацидоз;

-     підвищена чутливість до бісопрололу або до інших компонентів препарату.

                                     

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Комбінації, які не рекомендовано застосовувати.

Антагоністи кальцію групи верапамілу та меншою мірою дилтіазему: негативний вплив на скоротливу здатність міокарда і АV-провідність. В/в введення верапамілу у пацієнтів, які знаходяться на терапії бета-блокаторами, може призвести до розвитку вираженої артеріальної гіпотензії і АV-блокади.

Антиаритмічні засоби І класу (наприклад хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): можливе потенціювання ефекту щодо атріовентрикулярної провідності та посилення негативного інотропного ефекту.

Антигіпертензивні препарати центральної дії (наприклад, клонідин, метилдопа, моксонідин, рилменідин): призводять до прогресування серцевої недостатності унаслідок зниження центрального симпатичного тонусу (зменшення частоті сердечних сокращений, серцевого викиду, вазодилатації). Раптова відміна препарату, особливо якщо попередньо було припинено прийом бета-блокаторів, може призвести до «рикошетної гіпертензії».

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Антагоністи кальцію дигідропіридинового ряду (наприклад, ніфедипін, фелодипін і амлодипін): призводять до збільшення ризику розвитку артеріальної гіпотензії. Не виключається можливість зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.

Антиаритмічні препарати III класу (наприклад, аміодарон): можливе потенціювання впливу на атріовентрикулярну провідність.

Бета-блокатори місцевої дії (наприклад, очні краплі для лікування глаукоми): підсилюють системні ефекти бісопрололу.

Парасимпатоміметики: негативно впливають  на АV-провідність і сприяють розвитку брадикардії.

Інсулін або пероральні антидіабетичні препарати: посилення гіпоглікемічного ефекту.

Блокада бета-рецепторів може маскувати симптоми гіпоглікемії.

Засоби для анестезії: послаблюють рефлекторну тахікардію і посилюють антигіпертензивний ефект.

Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): знижують ЧСС, уповільнюють АV-провідність.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): послаблюють гіпотензивний ефект бісопрололу.

Бета-симпатоміметики (наприклад, ізопреналін, добутамін): призводять до послаблення ефектів обох препаратів.

Симпатоміметики, що діють на бета- та альфа-рецептори (наприклад, адреналін, норадреналін): спричиняють і підсилюють альфа-адреноміметичний вазоконстрикторний ефект цих препаратів, що призводить до підвищення АТ і загострення переміжної кульгавості. Ці взаємодії характерніші при комбінації з неселективними бета-блокаторами.

Антигіпертензивні препарати і препарати, що мають гіпотензивний потенціал (наприклад, тріциклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазіни): посилюють гіпотензивний ефект.

Комбінації, які необхідно враховувати.

Мефлохін: підвищує ризик розвитку брадикардії.

Інгібітори моноамінооксидази (за винятком інгібітора МАО типу В): посилюють гіпотензивний ефект бета-блокаторів або ризик виникнення гіпертонічного кризу.

 

Особливості застосування.

Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід розпочинати з фази титрування.

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без крайньої необхідності, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.

На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функцій нирок, тяжкі порушення функцій печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамічно значущі клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.

Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:

- бронхоспазм (при бронхіальній астмі, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);

- цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові; симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані;

- сувора дієта;

- проведення десенсибілізаційної терапії. Як і інші β-блокатори, бісопролол може підсилювати чутливість до алергенів та збільшувати важкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;

- атріовентрикулярна блокада I ступеня;

- стенокардія Принцметала;

- облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);

- загальна анестезія.

Необхідно     обов’язково     попередити     лікаря-анестезіолога     про     застосування    блокаторів β-адренорецепторів.

У пацієнтів, які піддаються загальній анестезії, бета-блокатори зменшують ризик розвитку аритмії і ішемії міокарда під час індукції та інтубації, у післяопераційний період. Пацієнтам не рекомендується припиняти прийом підтримуючої дози бета-блокаторів у передопераційний період. Перед хірургічним втручанням слід поінформувати анестезіолога про лікування бета-блокаторами через можливість взаємодії з іншими препаратами, які можуть призвести до брадиаритмії, ослаблення рефлекторної тахікардії і зменшення здатності компенсувати втрату крові. При необхідності відмінити бета-блокатори перед операцією дозу слід знижувати поступово і припинити прийом за 48 годин до анестезії.

Не рекомендується одночасне застосування бісопрололу з блокаторами кальцієвих каналів групи верапамілу і дилтіазему з антиаритмічними препаратами I класу та антигіпертензивними препаратами центральної дії.

Незважаючи на те, що кардіоселективні ß-блокатори (ß1) мають менший вплив на функцію легень порівняно із неселективними ß-блокаторами, слід уникати їх застосування, як і всіх  ß-блокаторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У разі необхідності бісопролол слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів із обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати із найнижчої можливої дози та слід спостерігати за станом пацієнтів щодо виникнення нових симптомів (таких як, задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).

При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легенів, які можуть спричинити симптоми, слід одночасно з бета-блокаторами призначати бронходилататори. У разі збільшення опору дихальних шляхів, який може виникнути у пацієнтів з астмою, може знадобитися збільшення дози бета2-стимуляторів.

Пацієнтам з феохромоцитомою не слід призначати бісопролол до закінчення лікування альфа-адреноблокаторами.

Лікування бісопрололом може маскувати симптоми тиреотоксикозу.

На початку лікування препаратом необхідно проводити регулярний моніиоринг.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, ß-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може спричиняти затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну смерть, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутися побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування ß-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був ß1-селективний адреноблокатор. У період вагітності препарат можна застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно  контролювати  матково-плацентарний кровотік та ріст плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.

Після пологів новонароджений повинен знаходитися  під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати протягом перших 3 діб.

Період годування груддю. Даних щодо екскреції бісопрололу у грудне молоко або безпеки впливу на дітей грудного віку немає, тому не рекомендується застосовувати препарат у період годування груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

У ході досліджень пацієнтів з ішемічною хворобою серця препарат не впливав на здатність керувати автомобілем. В окремих випадках препарат може вплинути на  здатність  керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами. Особливу увагу необхідно приділяти на початку лікування, при зміні дози препарату або при взаємодії з алкоголем.

 

Спосіб застосування та дози.

Таблетки приймати внутрішньо, не розжовуючи, запиваючи невеликою кількістю води, зранку перед сніданком, під час або після нього, 1 раз на добу.

Стандартна терапія хронічної серцевої недостатності: інгібітори АПФ (або блокатори ангіотензинових рецепторів у разі непереносимості інгібіторів АПФ), блокатори бета-адренорецепторів, діуретики і, у разі необхідності, серцеві глікозиди.

Препарат можна призначати для лікування пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю без ознак загострення.

Можливе транзиторне погіршення серцевої недостатності, артеріальна гіпотензія або брадикардія протягом періоду титрування та після нього.

Період титрування дози.

Лікування хронічної серцевої недостатності бісопрололом розпочинається відповідно до поданої нижче схеми титрування та може коригуватися залежно від індивідуальних реакцій організму.

– 1,25 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом 1 тижня, якщо добре переноситься, підвищити до

– 2,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, якщо добре переноситься, підвищити до

– 3,75 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступного 1 тижня, якщо добре переноситься, підвищити до

– 5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, якщо добре переноситься, підвищити до

– 7,5 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу протягом наступних 4-х тижнів, якщо добре переноситься, підвищити до

– 10 мг бісопрололу фумарату 1 раз на добу як підтримуюча терапія.

Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.

На початку лікування стійкої хронічної недостатності необхідно проводити регулярний моніторинг. Протягом фази титрування необхідний контроль за наступними показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень) і симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватися з першого дня після початку лікування.

Модифікація лікування.

Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можливе поступове зниження дози. Якщо під час фази титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується коригування дози препарату, що може потребувати тимчасового зниження дози бісопрололу або, можливо, призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом.

Курс лікування стабільної хронічної серцевої недостатності бісопрололом є тривалим.

Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендовану дозу без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.

Пацієнти з печінковою та нирковою недостатністю.

Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функції печінки та/або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з обережністю.

При застосуванні препарату пацієнтам літнього віку коригування дози не потрібне.

 

Діти.

Не рекомендується застосовувати дітям.

 

Передозування.

При передозуванні (наприклад, застосування добової дози 15 мг замість 7,5 мг) були зафіксовані випадки розвитку атріовентрикулярної блокади ІІІ ступеня, брадикардії та запаморочення. Найчастішими ознаками передозування ß-блокаторами є брадикардія, артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, гіпоглікемія і бронхоспазм. Повідомлялося про декілька випадків передозування (максимум  2000 мг бісопрололу), симптомами яких були брадикардія та/або гіпотензія; усі пацієнти одужали. Існує широка варіабельність індивідуальної чутливості до однократної високої дози бісопрололу, пацієнти із серцевою недостатністю можуть бути чутливішими до препарату. Тому лікування слід починати з поступовим збільшенням дозування (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

У випадку передозування необхідно негайно звернутися до лікаря.

Залежно від ступеня передозування слід припинити лікування препаратом та провести підтримуючу і симптоматичну терапію. Є обмежені дані, що бісопролол важко піддається діалізу. При підозрі на передозування відповідно до очікуваної фармакологічної дії та базуючись на рекомендаціях для інших ß-блокаторів слід розглянути нижчезазначені загальні заходи.

При брадикардії: внутрішньовенне введення атропіну. Якщо реакція відсутня, слід з обережністю ввести ізопреналін або інший препарат з позитивним хронотропним ефектом. У виняткових випадках може знадобитись трансвенозне введення штучного водія ритму.

При артеріальній гіпотензії: прийом судинозвужувальних препаратів, внутрішньовенне введення глюкагону; внутрішньовенне введення рідини.

При атріовентрикулярній блокаді II і III ступеня: ретельне спостереження та інфузійне введення ізопреналіну або трансвенозне введення кардіостимулятора.

При загостренні хронічної серцевої недостатності: внутрішньовенне введення діуретичних засобів і вазодилататорів; введення інотропних препаратів.

При бронхоспазмі: бронхолітичні препарати (наприклад ізопреналін), бета2-адреноміметики та/або амінофілін. 

При гіпоглікемії: внутрішньовенне введення глюкози.

 

Побічні реакції.

Класифікація частоти виникнення побічних реакцій: дуже часто (≥1/10); часто (≥1/100 ‹1/10); нечасто (≥1/1000 <1/100); рідко (≥1/10000 <1/1000); дуже рідко (<1/10000); невідомо (немає відповідних даних).

З боку серцево-судинної системи:

дуже часто: брадикардія;

часто: ознаки погіршення серцевої недостатності, нечутливість або відчуття холоду в кінцівках, артеріальна гіпотензія;

нечасто: порушення атріовентрикулярної провідності, ортостатична гіпотензія.

З боку нервової системи:

часто: запаморочення, головний біль;

рідко: синкопе.

З боку органів зору:

рідко: зменшення сльозовиділення (слід враховувати при користуванні контактних лінз);

дуже рідко: кон'юнктивіт.

З боку органів слуху:

рідко: порушення слуху.

Респіраторні, грудні і медіастинальні порушення:

нечасто: бронхоспазм у пацієнтів з бронхіальною астмою в анамнезі або хронічними обструктивними захворюваннями дихальних шляхів;

рідко: алергічний риніт.

З боку шлунково-кишкового тракту:

часто: нудота, блювання, діарея, запор.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини:

рідко: реакції підвищеної чутливості (шкірний свербіж, почервоніння шкіри, висипання);

дуже рідко: алопеція,  бета-адреноблокатори можуть призвести до загострення псоріазу або спричинити псоріазоподібні висипання.

З боку кістково-м’язової системи:

нечасто: м'язова слабкість і судоми.

З боку печінки:

рідко: гепатит.

З боку репродуктивної системи і грудних залоз:

рідко: порушення потенції.

З боку психіки:

нечасто: порушення сну, депресія;

рідко: нічні кошмари, галюцинації.

Лабораторні показники:

рідко: підвищення рівня тригліцеридів у крові, підвищення активності печінкових ферментів у плазмі крові (АСТ, АЛТ).

Загальні розлади:

часто: астенія, втомлюваність.

У разі виникнення побічних явищ або небажаних реакцій необхідно негайно проінформувати лікаря.  

 

Термін придатності.

2 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

 

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка.

Таблетки по 2,5 мг.

По 10 таблеток у блістері, по 3 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску.

За рецептом.

 

Виробник.

Алкалоїд АД – Скоп’є. 

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Бульвар Олександра Македонського, 12, Скоп’є, 1000, Республіка Македонія. 

ИНСТРУКЦИЯ

по медицинскому применению лекарственного средства

 

ДОРЕЗ®

(DOREZ®)

 

Состав:

действующее вещество: бисопролол (bisoprolol);

1 таблетка, покрытая пленочной оболочкой, содержит бисопролола фумарата 2,5 мг;

вспомогательные вещества: целлюлоза микрокристаллическая; кальция гидрофосфат безводный, натрия лаурилсульфат, кросповидон, кремния диоксид коллоидный безводный, глицерол дибегенат;

оболочка: опадрай белый Y-1-7000 (гипромеллоза, макрогол 400, титана диоксид (Е 171)).

 

Лекарственная форма. Таблетки, покрытые пленочной оболочкой.

Основные физико-химические свойства:

таблетки 2,5 мг: круглые двояковыпуклые, покрытые пленочной оболочкой таблетки белого цвета, с риской на одной стороне.

 

Фармакотерапевтическая группа. Селективные блокаторы бета-адренорецепторов.

Код АТХ C07A B07.

 

Фармакологические свойства.

Фармакодинамика.

Бисопролол – сильнодействующий селективный бета1-адреноблокатор, без собственной симпатомиметической активности, не обладает мембраностабилизирующим действием.

Механизм его гипотензивного действия неясен, однако, известно, что бисопролол заметно снижает уровень ренина в плазме крови.

У пациентов со стенокардией блокада бета1-рецепторов приводит к снижению сердечной деятельности и, следовательно, к снижению потребности миокарда в кислороде. Эффективен при лечении стабильной хронической умеренной и тяжелой сердечной недостаточности со сниженной систолической функцией желудочков.

Фармакокинетика.

Бисопролол почти полностью всасывается из желудочно-кишечного тракта. Вследствие незначительной метаболизации при «первом прохождении» через печень можно сделать вывод, что бисопролол обладает высокой биодоступностью. Прием пищи не влияет на абсорбцию бисопролола.

 

 

Активных метаболитов не существует.

Препарат выводится в равной степени через печень и почки. Период полувыведения из плазмы крови (10-12 часов) обеспечивает эффективность в течении 24 часов после приема 1 раз в сутки.

 

Клинические характеристики.

Показания.

Хроническая сердечная недостаточность с систолической дисфункцией левого желудочка в сочетании с ингибиторами АПФ, диуретиками, в случае необходимости – сердечными гликозидами.

 

Противопоказания.

-       Острая сердечная недостаточность или сердечная недостаточность в стадии декомпенсации, требующая применения внутривенной ионотропной терапии;

-       кардиогенный шок;

-       атриовентрикулярная блокада II и III степени (за исключением такой у пациентов с искусственным водителем ритма);

-       синдром слабости синусового узла;

-       синоатриальная блокада;

-       симптоматическая брадикардия;

-       симптоматическая артериальная гипотензия;

-       тяжелая форма бронхиальной астмы;

-       поздние стадии нарушения периферического кровообращения или болезнь Рейно;

-       нелеченная феохромоцитома;

-       метаболический ацидоз;

-       повышенная чувствительность к бисопрололу или к другим компонентам препарата.

 

Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий.

Комбинации, которые не рекомендуется применять

Антагонисты кальция группы верапамила и, в меньшей степени, дилтиазема: отрицательное влияние на сократительную способность миокарда и АV-проводимость. В/в введение верапамила у пациентов, находящихся на терапии бета-блокаторами, может привести к развитию выраженной артериальной гипотензии и АV-блокаде.

Антиаритмические средства I класса (например, хинидин, дизопирамид, лидокаин, фенитоин, флекаинид, пропафенон): возможное потенцирование эффекта относительно атриовентрикулярной проводимости и усиления негативного инотропного эффекта.

Антигипертензивные препараты центрального действия (например, клонидин, метилдопа, моксонидин, рилменидин): приводят к прогрессированию сердечной недостаточности вследствие снижения центрального симпатического тонуса (уменьшение частоты сердечных сокращений, сердечного выброса, вазодилатации). Резкая отмена препарата, особенно с предшествующим прекращением приема бета-блокаторов, может привести к «рикошетной гипертензии».

Комбинации, которые следует применять с осторожностью.

Антагонисты кальция дигидропиридинового ряда (например, нифедипин, фелодипин и амлодипин): приводят к увеличению риска развития артериальной гипотензии. Не исключается возможность увеличения негативного влияния на инотропную функцию миокарда у пациентов с сердечной недостаточностью.

Антиаритмические препараты III класса (например, амиодарон): возможно потенцирование воздействия на атриовентрикулярную проводимость.

Бета-блокаторы местного применения (например, глазные капли для лечения глаукомы): усиливают системные эффекты бисопролола.

Парасимпатомиметики: отрицательно действуют на АV-проводимость и способствуют развитию брадикардии.

Инсулин или пероральные антидиабетические препараты: усиление гипогликемического эффекта. Блокада бета-рецепторов может маскировать симптомы гипогликемии.

Средства для анестезии: ослабляют рефлекторную тахикардию и усиливают антигипертензивный эффект.

Сердечные гликозиды (препараты наперстянки): снижают ЧСС, замедляют

АV-проводимость.

Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС): ослабляют гипотензивный эффект бисопролола.

Бета-симпатомиметики (например, изопреналин, добутамин): приводят к ослаблению эффектов обоих препаратов.

Симпатомиметики, действующие на бета- и альфа-рецепторы (например, адреналин, норадреналин): вызывают и усиливают альфа-адреномиметический вазоконстрикторный эффект этих препаратов, что приводит к повышению АД и обострению перемежающейся хромоты. Данные взаимодействия более характерны при комбинации с неселективными бета-блокаторами.

Антигипертензивные препараты и препараты, обладающие гипотензивным потенциалом (например, трициклические антидепрессанты, барбитураты, фенотиазины): усиливают гипотензивный эффект.

Комбинации, которые необходимо учитывать.

Мефлохин: повышает риск развития брадикардии.

Ингибиторы моноаминооксидазы (за исключением ингибитора МАО типа В): усиливают гипотензивный эффект бета-блокаторов или риск возникновения гипертонического криза.

 

Особенности применения.

Лечение стабильной хронической сердечной недостаточности с применением бисопролола следует начинать с фазы титрования.

Пациентам с ишемической болезнью сердца не следует прекращать лечение внезапно без крайней необходимости, так как это может привести к транзиторному ухудшению состояния. Начало и прекращение лечения бисопрололом требует регулярного мониторинга.

На данное время нет достаточного терапевтического опыта лечения хронической сердечной недостаточности у пациентов со следующими заболеваниями и патологическими состояниями: сахарный диабет I типа, тяжелые нарушения функций почек, тяжелые нарушения функций печени, рестриктивная кардиомиопатия, врожденные пороки сердца, заболевания клапанов сердца, нарушающие гемодинамику, инфаркт миокарда в течение последних 3 месяцев.

Препарат следует применять с осторожностью пациентам при таких состояниях:

- бронхоспазм (при бронхиальной астме, обструктивных заболеваниях дыхательных путей);

- сахарный диабет со значительными колебаниями уровня глюкозы в крови; симптомы гипогликемии могут быть маскированы; 

- строгая диета;

- проведение десенсибилизирующей терапии. Как и другие бета-блокатори, бисопролол может усиливать чувствительность к аллергенам и увеличивать тяжесть анафилактических реакций. В таких случаях, лечение адреналином не всегда дает положительный терапевтический эффект;

 - атриовентрикулярная блокада I степени; 

- стенокардия Принцметала;

- облитерирующие заболевания периферических артерий (в начале терапии возможно усиление жалоб);

- общая анестезия.

Необходимо     обязательно     предупредить     врача-анестезиолога     о     применении    блокаторив бета-адренорецепторов.

 

 

У пациентов, подвергающихся общей анестезии, бета-блокаторы уменьшают риск развития аритмии и ишемии миокарда во время индукции и интубации, и послеоперационного периода. Пациентам не рекомендуется прекращать прием поддерживающей дозы бета-блокаторов в предоперационный период. Перед хирургическим вмешательством следует поставить в известность анестезиолога о лечении бета-блокаторами из-за возможного взаимодействия с другими препаратами, которые могут привести к брадиаритмии, ослаблению рефлекторной тахикардии и уменьшению способности компенсировать потерю крови. При необходимости отмены бета-блокаторов до операции дозу следует снижать постепенно и закончить прием за 48 ч до анестезии.

Не рекомендуется одновременное применение бисопролола с блокаторами кальциевых каналов группы верапамила и дилтиазема с антиаритмическими препаратами I класса и антигипертензивными препаратами центрального действия.

Несмотря на то, что кардиоселективные ß-блокаторы (ß1) имеют меньшее влияние на функцию легких по сравнению с неселективными ß-блокаторами, следует избегать их применения, как и всех ß-блокаторов, при обструктивных заболеваниях дыхательных путей, если нет весомых причин для проведения терапии. В случае необходимости бисопролол следует применять с осторожностью. У пациентов с обструктивными заболеваниями дыхательных путей лечение бисопрололом следует начинать с максимально низкой возможной дозы и наблюдать за состоянием пациентов в отношении возникновения новых симптомов (таких как одышка, непереносимость физических нагрузок, кашель).

При бронхиальной астме или других хронических обструктивных заболеваниях легких, которые могут вызвать симптомы, следует одновременно с бета-блокаторами назначать бронходилататоры. В случае увеличения сопротивления дыхательных путей, которое может возникнуть у пациентов с астмой, может понадобится увеличение дозы бета2-стимуляторов.

Пациентам с феохромоцитомой не следует назначать бисопролол до окончания лечения альфа-адреноблокаторами.

Лечение бисопрололом может маскировать симптомы тиреотоксикоза.

Возможен положительный результат антидопингового контроля при лечении бисопрололом.

 

Применение в период беременности или кормления грудью.

Беременность. Бисопролол обладает фармакологическими свойствами, которые могут оказывать отрицательное воздействие на протекание беременности и/или развитие плода/новорожденного. Как правило бета-адреноблокаторы снижают плацентарный кровоток, что может вызывать задержку внутриутробного развития, внутриутробную смерть, самопроизвольный аборт или преждевременные роды. Возможно развитие побочных эффектов у плода и новорожденного (например, гипогликемия, брадикардия). Если лечение бета-блокатором необходимо, желательно, чтобы это был бета1-селективный адреноблокатор. В период беременности препарат можно применять только тогда, когда ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Необходимо контролировать кровоток в плаценте и матке и рост плода. В случае отрицательного воздействия на протекание беременности или плод следует рассмотреть возможность альтернативного лечения.

После родов новорожденный должен находиться под тщательным наблюдением. Появления симптомов гипогликемии и брадикардии можно ожидать в течение первых 3 суток.

Период кормления грудью. Данных относительно экскреции бисопролола в грудное молоко или безопасности воздействия на детей грудного возраста нет, поэтому не рекомендуется применять бисопролол в период кормления грудью.

 

Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или другими механизмами.

В ходе исследований пациентов с ишемической болезнью сердца препарат не оказывал влияния на способность управлять автомобилем. В отдельных случаях препарат может повлиять на способность управлять автотранспортом или работать со сложными механизмами. Особое внимание необходимо уделять в начале лечения, при изменении дозы препарата или при взаимодействии с алкоголем.

 

Способ применения и дозы.

Таблетки принимать внутрь, не разжевывая, запивая небольшим количеством воды, утром до завтрака, во время или после него, 1 раз в сутки.

Стандартная терапия хронической сердечной недостаточности: ингибиторы АПФ (или блокаторы ангиотензиновых рецепторов в случае непереносимости ингибиторов АПФ), блокаторы бета-адренорецепторов, диуретики и, при необходимости, сердечные гликозиды.

Препарат  можно назначать для лечения пациентов с хронической сердечной недостаточностью без признаков обострения.

Возможно транзиторное ухудшение сердечной недостаточности, артериальная гипотензия или брадикардия, в течение периода титрования и после него. 

Период титрования дозы.

Лечение хронической сердечной недостаточности бисопрололом начинается согласно представленной ниже схеме титрования и может корригироваться в зависимости от индивидуальных реакций организма.

– 1,25 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки в течение 1 недели, если хорошо переносится, повысить до

– 2,5 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки в течение следующей 1 недели, если хорошо переносится, повысить до

– 3,75 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки в течение следующей 1 недели, если хорошо переносится, повысить до

– 5 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки в течение следующих 4-х недель, если хорошо переносится, повысить до

– 7,5 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки в течение следующих 4-х недель, если хорошо переносится, повысить до

– 10 мг бисопролола фумарата 1 раз в сутки как поддерживающая терапия.

Максимальная рекомендуемая доза бисопролола фумарата составляет 10 мг 1 раз в сутки.
В начале лечения устойчивой хронической недостаточности необходимо проводить регулярный мониторинг. В течение фазы титрования необходим контроль за следующими показателями жизнедеятельности (артериальное давление, частота сердечных сокращений) и симптомами прогрессирования сердечной недостаточности. Симптомы могут развиваться с первого дня после начала лечения.

Модификация лечения.

Если максимальная рекомендованная доза плохо переносится, возможно постепенное снижение дозы. Если во время фазы титрования или после нее наблюдается ухудшение сердечной недостаточности, развивается артериальная гипотензия или брадикардия, рекомендуется коррекция дозы препарата, что может потребовать временного снижения дозы бисопролола или, возможно, приостановки лечения. После стабилизации состояния пациента всегда следует рассматривать возможность повторной иницияции лечения бисопрололом.

Не следует прекращать лечение внезапно, особенно пациентам с ишемической болезнью сердца, поскольку это может привести к ухудшению состояния пациента. В случае необходимости лечение препаратом следует завершать медленно, постепенно снижая дозу (например, уменьшая дозу вдвое еженедельно).

Курс лечения стабильной хронической сердечной недостаточности бисопрололом длительный.
Не следует прекращать лечение внезапно и изменять рекомендуемую дозу без консультации с врачом, поскольку это может привести к ухудшению состояния пациента. В случае необходимости лечение препаратом следует завершать медленно, постепенно снижая дозу.
Пациенты с печеночной и почечной недостаточностью.

Нет данных относительно фармакокинетики бисопролола у пациентов с хронической сердечной недостаточностью одновременно с нарушениями функции печени и/или почек, поэтому повышать дозу следует с осторожностью.

При применении препарата пациентам пожилого возраста коррекция дозы не требуется.

 

Дети.

Не рекомендуется применять детям.

 

Передозировка.

При передозировке (например, применение суточной дозы 15 мг вместо 7,5 мг) были зафиксированы случаи развития атриовентрикулярной блокады III степени, брадикардии и головокружения.  Наиболее частыми признаками передозировки ß-блокаторами является брадикардия, артериальная гипотензия, острая сердечная недостаточность, гипогликемия и бронхоспазм. Сообщалось о нескольких случаях передозировки (максимум 2000 мг бисопролола), симптомами которых были брадикардия и/или гипотензия; все пациенты поправились. Существует широкая вариабельность индивидуальной чувствительности к однократной высокой дозе бисопролола, пациенты с сердечной недостаточностью могут быть более чувствительными к препарату. Поэтому лечение следует начинать с постепенным увеличением дозирования (см. раздел «Способ применения и дозы»).

В случае передозировки необходимо немедленно обратиться к врачу.
В зависимости от степени передозировки следует прекратить лечение препаратом и провести поддерживающую и симптоматическую терапию. Есть ограниченные данные, что бисопролол трудно поддается диализу. При подозрении на передозировку в соответствии с ожидаемым фармакологическим действием и базируясь на рекомендациях для других          ß-блокаторов следует рассмотреть нижеозначенные общие мероприятия.

При брадикардии: внутривенное введение атропина. Если реакция отсутствует, следует с осторожностью ввести изопреналин или другой препарат с позитивным хронотропным эффектом. В исключительных случаях может понадобиться трансвенозное введение искусственного водителя ритма.

При артериальной гипотензии: прием сосудосуживающих препаратов, внутривенное введение глюкагона; внутривенное введение жидкости.

При атриовентрикулярной блокаде II и III степени: тщательное наблюдение и инфузионное введение изопреналина или трансвенозное введение кардиостимулятора.

При обострении хронической сердечной недостаточности: внутривенное введение диуретиков и вазодилататоров; введение инотропных препаратов.

При бронхоспазме: бронхолитические препараты (например, изопреналин), бета2-адреномиметики и/или аминофиллин.

При гипогликемии: внутривенное введение глюкозы.

 

Побочные реакции.

Классификация частоты возникновения побочных реакций: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100 < 1/10); нечасто (≥1/1000 < 1/100); редко (≥1/10000 < 1/1000); очень редко                  (< 1/10000); неизвестно (нет соответствующих данных).

Со стороны сердечно-сосудистой системы:

очень часто: брадикардия;

часто: признаки ухудшения сердечной недостаточности, нечувствительность или ощущение холода в конечностях, артериальная гипотензия;

нечасто: нарушение атриовентрикулярной проводимости, ортостатическая гипотензия.

Со стороны нервной системы:

часто: головокружение, головная боль;

редко: синкопе.

Со стороны органов зрения:

редко: уменьшение слезоотделения (следует учитывать при ношении контактных линз);

очень редко: конъюнктивит.

Со стороны органов слуха:

редко: нарушение слуха.

Респираторные, грудные и медиастинальные нарушения:

нечасто: бронхоспазм у пациентов с бронхиальной астмой в анамнезе или хроническими обструктивными заболеваниями дыхательных путей;

редко: аллергический ринит.

Со стороны желудочно-кишечного тракта:

часто: тошнота, рвота, диарея, запор.

Со стороны кожи и подкожно-жировой клетчатки:

редко: реакции повышенной чувствительности (кожный зуд, покраснение кожи, сыпь);

очень редко: алопеция, бета-адреноблокаторы могут привести к обострению псориаза или вызвать псориазоподобную сыпь.

 

Со стороны костно-мышечной системы:

нечасто: мышечная слабость и судороги.

Со стороны печени:

редко: гепатит, желтуха.

Со стороны репродуктивной системы и грудных желез:

редко: нарушения потенции.

Со стороны психики:

нечасто: нарушения сна, депрессия;

редко: ночные кошмары, галлюцинации.

Лабораторные показители:

редко: повышение уровня триглицеридов в крови, повышение активности печеночных ферментов в плазме крови (АСТ, АЛТ).

Общие расстройства:

часто: астения, повышенная утомляемость;

В случае возникновения побочных явлений или нежелательных реакций необходимо

немедленно проинформировать врача.

 

Срок годности.

2 года.

Не использовать по истечении срока годности, указанного на упаковке.

 

Условия хранения.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 оС.

Хранить в недоступном для детей месте.

 

Упаковка.

Таблетки по 2,5 мг.

По 10 таблеток в блистере, по 3 блистера в картонной коробке.

 

Категория отпуска.

По рецепту.

 

Производитель.

Алкалоид АД – Скопье.

 

Местонахождение производителя и его адрес места осуществеления деятельности.

Бульвар Александра Македонского, 12, Скопье, 1000, Республика Македония.